Сторінка:Кониський.Вибрані твори 1.pdf/148

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Параска скривилася й трохи що не плачучи, мовила:

— Треба йти!.. Прощайте, дядино!

— Щасти боже, небого!

Баба Явдоха провела Параску аж доки та не повернула повз церкву до попового двору.

***

«Гарна дівка отся Параска, — говорила собі на думці фершалка, дзьобаючи соняхи, — вродлива, краля, наче намальована. Отаку-б моєму діверові, так була-б пара!.. нічого-ж не вдієш з злиднями. Коли-б хоч землиця була; а то що там у батьків у неї? Чу буде на чотири упруги? Ледве! А у дівера теж зайцю на півгоней. Він то на мої землі зоріє, наче кіт на сало; але-ж ще не вгадати, де того чабака дівати: чи в борщ, чи засмажити… Схочу, запишу на його; звісно, з собою в труну не заберу; а не схочу — на храм божий леґую… Коли-б він не дівер мені був… гм! Побачимо… Як він коло мене, так і я коло його… Гарний він козарлюга! Як цмокне, так наче на тебе хто приском сипне і разом медом по губах помаже… і пече воно, і солодко… Тьфу! Лушпина знов зав'язла, мабуть за те, що я таке подумала, та ще проти ночи… Тьфу!.. І не введи нас во іскушеніє… Клятий сатана! Лізе на думку, наче злодій до скрині… Ослаби, остави, виждь моя помишленія… Знов лушпина в зуби. Чи не покинути-б мені соняхи? Коли-ж і так нудно сидіти… Так отсе-б то Парасці з клишоногим «Ісайю» проспівають! Побачимо! І яка йому з неї користь? Тільки що красючка, так-же «краси не з'їси»… А Походенко — безштанько: ледве на пару волів збився… Заходився був до «монополю»: там-би йому добре було, так-же учителька перебила, а був-би зібрав копійчину. Шинкареві все одно, що кобилі на отаві в пастовні: пасись до-схочу, та тільки й про вовка не забувай… Та Походенкова голова тямить, як поводитися з акцизними вовками! І очі у його прозорі. От коли-б було не