— Може-б і не пив… Вона почала, а я за нею; вона в горох, а я в сочевицю! Коли вона чвертку, так мені й бог велів півкварти! Коли-б вона не така неслухняна!.. ге-ге!.. Спершу було якось воно й теє, а потім!.. Хтось їй дуру в тім'я як пустив, ну, вона й зґедзкалась!.. Сказано!..
— А вже-ж сказано: «за ледачим чоловіком жінка пропадає…»
— Се не до мене… Чим я ледачий?.. Коли-б у мене така жінка, ну, от як ти, Явдохо! Нівроку тобі! Ге! Я ще вибрикував-би так, що аж искри з очей сипалися-б… От воно що! А то… Та ліпше люльку запалю та помовчу.
Терешко витяг з-за пояса сакви, де звичайно була у його люлька, тютюн і сірники. Явдоха спинила йому руку й мовила:
— Ні вже! Біля мене не дими: я диму не виношу — зараз: бухи-бухи! Було й небіжчик скоро захоче оту погань в хаті смоктати, я йому люльку з зубів та в помийницю, або в піч!
— Яка-ж бо ти сердита! От не сподівався такої. Та нехай я й перетерплю, тільки ти вже зглянься на мене та зарадь мені коповичка.
— На пропій?
— Тепер пропою нема; тепер монополь став.
— Не вмер Данило — болячка вдавила. Не дам… скупо в мене на гроші.
— Чи скупо, чи не скупо, а позич: вельми треба. Учора переборщив, а сьогодні й ріска в роті не була, аж в горлі пересохло, в голові ковалі кують… Коли-б не монополь… на віру-б похмелився, а то-ж все на готовика! Позич! За мною не пропаде, відроблю… три дні молотитиму.
— Поденного молотника мені не треба; у поденного треба над душею стояти; я сього не люблю…
