— Невже сам усього й положиш?
— Та яке тобі діло до того? Давай, а не то будь ти не ладна, — плюну та й піду до Берка! Утроба у мене не прірва; коли сам усього не подужаю, людей почастую… Ну, ке!
Явдоха розгорнула долоню.
— Ай, як блищить… любо!..
— Про мене все одно: чи блищить, чи цвіллю пало, аби його взяла учителька в монополь. Давай!
Взявши коповика, Терешко рушив далі, співаючи: «І учора пила, і сьогодні пила»…
А баба Явдоха наче засмутніла чогось і, хитаючи журливо головою, говорила собі на думці: «Нещасний отсей Терешко! Роботяга з його на все село, а нещасник на цілий світ: до чого не візьметься, не пайдить йому, і люди до його якось не по-людськи; а що він кому лихого заподіяв? Що впадає до Зіньки-покритки, так яке кому до того діло?… Мабуть без того вже не можна людині прожити; у всякого Гриця є своя лтиця; у кого від бога, у кого від сатани, як кому на роду написано… Коли-б ще у його така жінка, як у людей, а то… прости господи, та й годі. Так бач: вона хоч і хльорка, а про неї мовчать, бо вона перед усяким трохи не в ноги падає. А він язикатий, не змовчить; от про його й плещуть Хоменки, і Гусаченки, і Паньченки… Ат! Про кого у нас не клеплють! Будь чистий як лід, білий, як сніг — обнесуть тебе з голови до ніг»…
Явдоха поклала руки на коліна, скинула очі на небо і загадалась. Перегодом знов каже собі: «Що-б воно було, коли-б ми були з Терешком побралися? Бідували-б… Він то до кохання щира душа, і я його кохала так, що й людей за ним не бачила; було уночі при місяцю в садку під вишнею, як пригорне мене до серденька, як цмокне, так я й землі під собою не чую… чую тільки, якось поза шкурою у мене горить!... І те-
