Сторінка:Кониський.Вибрані твори 1.pdf/156

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

— Добренько! Там того й підмету на пів-упруга чи буде… Що-ж ти не кликав мене розтикати копи і тепер двір мій минаєш? Хіба не тямиш, чий то підмет?

— Я брав його у Шведченка! Прощавайте! Гей, Соловий!

— Ні, батьків сину, не гей, а тпрру! — 3 отсим словом Явдоха стала проти війя й, розчепіривши руки, говорила: «Або верни до моєї клуні або тут стоятимеш, а далі не пущу. Підмет мій, Шведченко не мав права віддавати чужу землю. Я мовчала, як ти орав: уповала, що ти людина чесна, мого не схочеш і привезеш мені половину! 

— З якої речи?

— Підмет мій! А не хочеш половини, так і все відпозиваю… Чуєш? Чий підмет?

— Звісно, чий!

— Не твій?

— Так що, що не мій?

— Коли не твій, то й жито з його не твоє..

— Жито моє, бо воно моя заслуженина; я орав, я сів, я й жав…

— Нехай! А земля, кажу, чия?

— Божа.

— І ти божий, і я божа, і все і вся на світі боже, а він святий, як хотів, так і поділив між людьми… Земля моя з діда, з прадіда, споконвічна моя…

— Я про те не вістен; я знаю, що я заслужив собі…

— Не в мене заслужив… Зашинкував…

— Хоч-би й так… Яке вам до мене діло!

— Не до тебе, а до моєї землі… Підмет мій, а ти взяв та й зорудував ним; думка у вас з шинкарем така: Явдоха людина стара, бездітна, вдова; на що їй! Позивати не піде, за неї ніхто не вступиться. Отже брешете, вражі діти! Бог за мене заступиться, та свя-