шине наймитча Оверко, та беріть швидче дари святі та до нас… У нас не гаразд… Ох, та й утомився-ж, біжучи до вас! Ходіть швидче… Походенко фершалку вбив!...
— На смерть убив? Коли се саме? Як? За що? — питавсь здивований отець Сидір.
— Ще не вгадати, чи на смерть, чи не на смерть… я побіг, так ще жива була, а може вже досі й простяглася… Ходімо: там вже про все довідаєтесь…
Отець Сидір трохи скривився, почухав за вухом, одначе не гаявся й зараз пішов.
— Що отсе таке з вами, Явдохо? — спитався піп, прийшовши до фершалки в хату.
— Ох! І рада-б же я, батюшечко, усе до крихти розказати, та не спроможуся. Не скажу, чи стане у мене сили молитви за вами вичитати. Дихати мені тяжко! Хоч-би сповідь приняти, хоч-би без причастя не вмерти…
Отець Сидір пильно подивився в вічі недужій, приложив до чола свою долоню, подержав живчика, стенув плечем, промовив: «гм», висповідав і запричастив.
— Отсе він так мене війєм за моє жито… з моєї батьківщини… під саме серце, як зацідив, я й не стямилася! Убив!... До світа не доживу…
— Дасть біг, минеться! — заспокоював отець Сидір, прощаючись: «Благость божа велика, а чуда його по всяк час!... Щира віра та тепла молитва й не таких хорих з одра підіймають… Моліться! Рука всевишнього одверне смерть».
Явдоха казала Оверкові бігти й покликати діверів, перегодом озвалася до наймички:
— Дочко, Кулинко! Ти тут?
— А то-ж де?.. тут.
— Добренько! На дворі смеркло вже?
— Темно..
— Засвіти-ж лямпадку; нехай горить богові на
