ніше порядкувати, ніж те могли робити люди його покоління. В звязку з надзвичайною працьовитістю та енергією це й дозволило йому розгорнути літературну діяльність на всеньку міру його письменницького хисту.
Як письменник, визначавсь Кониський широтою замірів та ріжносторонністю. Твори його — віршем і прозою, публіцистика, критика, соціяльні питання — розкидано по періодичних виданнях на протязі по-над чотирі десятки років (1858–1900) і тільки невелику частку його літературної спадщини зібрано в тих чотирьох томах одеського видання, що розпочав був за життя свого випускати сам автор. Дещо виходило за кордоном і окроме (повісті: «В гостях добре, а дома ліпше», «Юрій Горовенко», «Грішники», «Молодий вік Максима Одинця», кілька збірочок оповіданнів та віршів), але все це мало знаходило доступу на Україну. Ще менш відомі тут поезії Кониського, бо окроме майже зовсім не друкувалися, опріч двох випадкових збірок («Порвані струни», під псевдонімом Яковенко, та «Вибір з поем»). Отже для свого часу поетичні й белетристичні твори Кониського безперечно мали чимале значіння, та й тепер воно ще не зовсім минулося, хоча українське письменство й збагатилось на нові придбання високої літературної вартости.
А проте рідко можна знайти письменника, якому-б так не пощастило в критики, як Кониському. За життя він так і не діждавсь оцінки своєї діяльности, окрім хіба кількох ущипливих уваг од свого політичного антагониста Драгоманова. По смерті — кілька некрологів та симпатична книжечка Франка, але вони так само не дали повної характеристики й оцінки письменника, що — будь-що-будь — у своїй особі найбільше і найліпше може одбив лихоліття свого часу й ті заходи, які навпроти лихоліття того українство могло поставити. Оголошено його «не художником» та й по всій справі, а тим часом забуто, що поколінню Кониського не сама
