Сторінка:Кониський.Вибрані твори 1.pdf/189

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

— Біс її знає… може й завтра!

— Швидко! — промовив дід і знов замовк і замислився, потираючи долонею своє широке лисе чоло.

Заспівали перші півні. Євмен немов зо сну прокинувся й мовив:

— Коли хоч, послухай моєї старої ради.

— Кажіть, діду, — спасибі вам! Послухаюсь!

— Хуторець мій знаєш?

— Знаю!

— Учора туди поїхав син орати; доки не обсіється, там буде… От ти зараз від мене й шмагай туди та й помагай синові. Значить, я тебе наняв-би то… Ніхто не знатиме, де тебе шукати… Сиди на хуторі, аж доки не подам я звістки; а ми тут з сусідою твоїм, дідом Василем, розкинемо головою. Тоді на готове прийдеш…

Походенко не тямив і не спроможен був вгадати, що саме приміркував дід Євмен і розпачливо мовив:

— Від різок, діду, і в печі не сховаєшся! Вже коли їх присужено, так і доведеться або приняти, або руки на себе наложити!

— Молись богу, а чортову думку про душогубство покинь… Там побачимо! А тепер — не гай часу. Коли справді мулить, так заким почне дніти, ти й достанешся на хутір… А там якось воно буде… Може й купець знайдеться… Здайся на бога…

Трохи заспокоєний і утихомирений Походенко подякував і попрощався…

***

За день після сього Явдоха сиділа ранком біля столу й чаювала. Повз вікно пробіг Оверко. Явдоха постукала на його в шибку й кивнула пучкою, щоб прийшов до хати.

— Коли се ти так дереш?

— Треба! Он городами пішов Гилястий, так я на-