Тургенєва пробували тодішні Дорошкевичі приточити до неї за «Дым» та «Отцов и детей». Кониський, звісно, цим талантам не рівня, ряботиння «консервативної ідеології» він не зугарен закрити червінцями художнього дару. Це, на тодішній маштаб міряючи, буде український Б. Маркевич, не більше, — такий висновок зробить читач, що вчитиметься української літератури з підручника О. Дорошкевича. Про що-ж пише цей, за дозволом сказавши, український Б. Маркевич? Попитаємо в О. Дорошкевича. Кониський, — охоче пояснить він нам, — «темами своїх творів, довершених уже геть пізніше (в 70–80 p.p.), безперечно розсунув вузькі рямки побутової літератури, відзначивши нову економічну добу та її вплив на життя патріярхального села» — очевидно, тут ще «консервативної ідеології» не гурт. «Тому, — каже він далі, — в невеличких його оповіданнях ми бачимо картини експлоатації робітника на цукроварнях («Наймичка»), тютюнових плантаціях («Завертка»), великих капіталістичних маєтках («Сила Федорович Гарбуз», «Брати Чепіги»), бачимо початкову ролю фінансового капіталу з його банками, акціями, дивідендами («Семен Жук і його родичі», «Бабуся Харитина»)» — це вже зовсім не зле, як на «консервативну ідеологію». Але О. Дорошкевичеві й цього не досить. «Разом з тим, — до краю демаскує він Кониського, — виступає перед нами соціяльна диференціяція серед одномасного ніби-то селянства, запекла боротьба між сільськими багатіями і напівспролетаризованими елементами села («Козарський ланок»)».. То це у вас так Маркевичі пишуть? Щасливі-ж з вас люди! — хіба зітхне тільки російський читач на ці пояснення О. Дорошкевича. Та й як-же не щасливі, коли у нас консерватори пишуть принаймні як Щедрин… Зате-ж і суворий з нас на предиво народ! За що в инших пам'ятники демократія ставить, за те ми просто «ворогом справжнього (!) демократизму»
