пожбуримо. Сурйозний народ… До цього додам хіба, що так влучно розгорнув «консервативну ідеологію» Кониського наш критик усього на одну сторінку перед тим, як пустити у його своєю «насмешкой горькою обманутого сына». І навіть покріплення себе авторитетом Драгоманова ні на що тут здалося просто тому, що Драгоманов умів зводити кінці і з рисковими тезами далі за приватні листи не йшов.
Як допіру чули ми від самого О. Дорошкевича, не Кониський обманював його своєю спадщиною. Він подав її чесно, без обману. І О. Дорошкевич також чесно її використав на всі 100 чи й більше відсотків, знайшовши в тематиці творів Кониського навіть усе те, чим боліє Дорошкевичева сучасність. Отже нема вини на небіжчикові. До чого-ж тут, запитаємо, ота «насмешка горькая» О. Дорошкевича над «консервативною ідеологією» Кониського, яку він сам показав не як консервативну? Як розуміти цей безплатний додаток, з доброго дива наліплений до спадщини Кониського? На це відповідати не берусь, а полишивши О. Дорошкевичеві довести фактами, що герої Кониського бажають, та ще й «очевидно», «зберегти своє соціяльне панування над трудовим селянством» — піду за нашим автором ще в иншу сферу, в політичну, щоб перевірити, чи нема там тієї «консервативної ідеології» і чи не виправдує хоч вона «насмешки горькой обманутого сына».
О. Дорошкевич знайшов. На його думку, «таким чином, Кониський виявляє тут свою рішучу ворожнечу до революційних методів боротьби з царатом, даючи соціялізму негарне й невірне тлумачення». Висновок цей («таким чином») зроблено на основі повістей «Семен Жук» та «Юрій Горовенко». Доказів, звісно, ніяких, так що не знати навіть, чи перечитав названі повісті критик, чи знає їх тільки з переказу Огоновського. Проте, читав чи не читав їх О. Дорошкевич, а
