Сторінка:Кониський.Вибрані твори 1.pdf/205

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

про полагодження шляху. Тхір і почав заходитися з своїм крутійством, а Дем'ян слухав, слухав та й каже до його:

— Чи правда, Мусійку, що тебе панська телиця привела?.. — значить ти теличчин син…

Люди й підхопили се слово, та з того часу ніхто Тхора инак і не називав, як «теличчин син».

Приязно, так приязно, що й не сказати, жили Степан з Дем'яном. Коли чого було бракує у Степана, він іде в комору до Дем'яна і бере, що йому там треба.

Не було такої днини, щоб вони не бачилися, а скоро бачилися, то вже-ж хоч на хвилинку, а позмагалися. Не змагалися діди мої тільки в день сповіді й причастя. Коли не було у которого часу зайти до хати та «залюбки» побалакати, вони хоч через тин перекинуться словом. А в свято, чи в неділю, вони вкупі йшли до церкви; в церкві ставали попліч під криласом, говіли завжди на одному тижні, звичайно, на страсному.

По обіді в свято та в будень під гулящий час, коли погожа година, діди сидять було під брамою на днедавній дубовій колоді, що ще Степанів батько вивіз на вал у млин, та не спромігся на камінь, так колода та так і «зазимувала й зимує може цілу сотню літ».

Наш сад виходив головами саме проти дворів Славиря й Пухиря, я було сяду собі в саду й слухаю балачку дідів. Розмовляли вони голосно, а перевулок був вузенький, тихий, майже не проїзний, тим-то мені добре було чутно кожне слово дідів:

— Добре отсе діло люлька! — каже, було, Славир, — тютюн веселить серце чоловікові. Спасибіг тому, хто вигадав тютюн.

— Се ти сатані так дякуєш? — питає лукаво Дем'ян.

— Се не його діло.

— Саме й є його!… ніхто як не він і вигадав тютюн.

— Хто се тобі сказав?

— Сам знаю…