гуртків, Кониський пильно додивлявся до народнього життя й шукав у йому тих одмін, що повинні були, здавалося, позначитися наслідком «волі». Шукав — і не знаходив… Це тому, що селянська реформа не тільки дала куцу волю селянству, всякі можливості для його розвитку приборкавши, а й розвязала руки всяким експлоататорським елементам, випустила їх на темні, безборонні маси, а ці останні зробили добрим і безпечним пастовнем для них. А заразом державний лад ще й перекопав усі шляхи до народу кращим, народолюбним людям і тим ще більш знесилив одпорну проти хижацьких наскоків здатність народу. Адвокатська практика постачила Кониському багатющий ілюстративний матеріял з цієї грабіжницької сфери і письменник рясно його використовує в своїх белетристичних творах. Численних жмикрутів, «аблакатів», нових панів і нових кріпаків, людей грошового мішка з його банками, акціями, дивідентами, нову неволю, другу панщину або щось і за панщину гірше — ось що ставить на очі читачеві Кониський. Такі його оповідання як «Наймичка», «В день святої волі», «Козарський ланок», «Грошолюбка», «У тісної баби» та инш., подають надзвичайно тьмяний образ дійсности, — і не дурно одне з них автор закінчує словам: «Цілісіньку я очей не сплющував. Усю ніч ввижалася мені «тісна баба» і не давала спати» («У тісної баби»). «Є ступінь того тяжкого убожества, — констатує Кониський, — що з людської твари стирає слід божого образу. Я бачив таких злидарів: і страх, і жах переймали мою душу. На тварі таких злидарів нема иншого виразу, опріч убожества», — і в низці сцен і картин покаже автор причини й наслідки того останнього ступеня вбогої долі («Наймичка»). Глибоко в глиб життя сягає він, шукаючи причин до того стану, що вже стирає з людей і слід людської подоби, а разом шукає жадібно й ознак діяльного протесту проти такого стану, визбі-
