Кониського в Галичині. По-за цими показними подіями стоїть менш широкій публіці помітна, але не менш своїми наслідками важлива щоденна практика, яка часто направляє життя та згодом і до тих показніших подій доводить. Непомітно, але невтомно й тут справляв Кониський свою творчу організаційну роботу. Франко, що добре знав позалаштункову сторону тогочасного життя в Галичині, свідчить, що через Кониського «руки йде майже вся кореспонденція галичан з українцями; він силкується посередничати в Галичині між старшою і молодою генерацією, впливати на зміну способу редагування журналів в Галичині». Сліди цих спроб лишились між иншим у заснуванні «Руської Історичної Бібліотеки», що до виданнів «Наукового Товариства імени Шевченка» була в Галичині чи не єдиним либонь солідним науковим видавництом. Так само не без впливу Кониського відбулась реформа літературного органу «Зоря», що при кінці 80 років робиться фактично всеукраїнським органом і збірає побіля себе всі визначні літературні сили з усіх частин України.
Разом з тим Кониський робить для Галичини спробу й однієї політичної комбінації, яка могла, на його думку, цілком одмінити політичне становище галицьких українців. Маю на думці так звану «угоду» — порозуміння з польською шляхтою й видання політичного органу «Правда» (з р. 1888-го). З «угодою» тією не повелося; дрібні політичні уступки, які пощастило здобути у поляків, не варті були тих жертв матеріяльних і моральних, на які змушений був український елемент у Галичині. Це була велика помилка Кониського, шо надіявся шляхом не боротьби, а компромісу вирвати народові права од польської шляхти. Але навіть оця невдатня спроба негативним, так скажу, шляхом довела таки до кращого. Безперечно бо, що в звязку з нею стоїть оживлення громадського життя в Галичині, останній і рішучий розрив демократії з опортуністич-
