не даром шарять його і урядники, і станові, і жандарми. От і справник прибігав і мені і шинкарю наказував — пильно вартувати…
— Доки що в нас бог милував.
— Доки що! — переговорив отець Кузьма: — доки що! а хто нас запевнить, що завтра він і в нас не прокинеться? А може вже й прокинувся, та ми не спостерегли .
— Ні, ні! Вже коли-б був, то хто-хто, а Мошко спостеріг-би.
Отець Кузьма налив по чарці, похитав головою і мовив:
— У жида жидівська віра, може й спостеріг та мовчить… А хто то з новим вчителем? Жінка? — спитав він у Передерія.
— А хто з ним є? Я собі й байдуже, чи є хто з ним, чи нема.
Отець Кузьма докірливо похитав головою і мовив:
— От бач, як то ви пильнуєте свої обов'язки! А кому-ж се знати? Хто в нас на селі начальство? Га?.. Тото! Я й не старшина, а більш вашого відаю… Як-же… привіз… привіз кралю… Мошко каже: сестра.
— Вже коли Мошко каже, — мовив Передерій, — то так воно і є; Мошко все знає, на те він Мошко.
— А я тобі поражу, що в таких справах не слід на Мошка покладатися, — докторально напучував старшину о. Кузьма. — «Мошко каже?» Гм! А що, коли покажеться, що то сестра з Остра? Хто тоді відвітить перед начальством: чи Мошко, чи Передерій? Еге!... Ти старшина, ти й повинен спитатися: нехай він тобі «вид» покаже: чи там прописано, що вона йому сестра?… Тепер такі «сестри» розвелися, що!... — Отець Кузьма не договорив, а замісць того заплющив очі й плюнув.
— Що-ж! — це не довго, — відповів старшина, — я спитаю «вид», а не то — нехай писар, він дотепніший…
