я досі мовчав, не моє діло було; а тепер, коли мене начальство напирає нишпорити дух… я проти начальства не потаю… гріх не на мені…
— Так то він таке про мене? може про те… — Передерій лукаво моргнув оком, усміхнувся і спитався: — може що до Марусі вчащаю? Так йому за те зась! — Передерій тупнув ногою.
— То-б ще нічого… а то, бачте… ви-ж у нас начальство.
— Авже-ж не хто! — гордовито відповів підпилий старшина.
— Значить, хто против вас, хто не кориться, не слухає вас, той іде проти начальства, значить його обуяв дух своєвольства…
— Ба! — перебив старшина, — тепер розумію, розумію! Тривай-же! Нуте, може ще що про мене?
Отець Кузьма нахилився до Передерієвого вуха й розповів йому щось нишком.
— Так отаке він! Цитьте-ж! Це вже іменно сущий дух! я-ж з його той дух викурю, вижену… знатиме він, як про мене таке верзти!.. Я його… — Передерій заскреготів зубами…
В ту саму хвилину відчинилися двері і в світлицю ввійшов Коломієць.
Отець Кузьма кинувся до його на зустріч, не знав, як привітати, де посадити.
— Чайку з нами? — потчував він Іллю.
— Дякую! — зараз тільки напився.
— Так по чарці?
— Дякую, я не питуха, не вживаю; зроду й не коштував.
— Як-же це так? — озвався Передерій, — який вже з вас і вчитель буде?…
— Сестриця ваша здоровенька? — спитався отець Кузьма, щоб натякнути Іллі, що й Настя повинна була прийти з ним.
