— Дякую; впоравшись трохи, вона зайде до вас, щоб вклонитися і спізнатися з вами і з пані-маткою.
— Раді будемо… раді вельми… як-же вам наша Горбанівка?
Ілля зараз звів річ на школу.
— Не турбуйтесь про те, — озвався Передерій, — полагодимо; так не буде, тільки повременіть.
Отець Кузьма вступився за Коломійця і став дорікати старшині за те, що так неохайно в школі.
— Приберемо. От сьогодні під вечір збереться громада, так я і теє. Коли-б не такий робочий час! та вже-ж якось воно буде. На тім тижні в середу свято, Прокопія, здається; люди в нас в сей день на себе нічого не роблять, щоб довша вовна на вівцях росла; так коли не гріх на школу, то й нехай… Чи не гріх? — спитався Передерій у попа.
Піп пошився в дипломата й мовив:
— Не дай боже пожежі, то й на Великдень не гріх гасити.
— І в мене така сама думка, — сказав Передерій.
— А як що, то й повременити можна, — промовив Гречаний, помітивши, що Передерій навпаки зрозумів його дипломатію.
— Дуже вельми загиджена хата, — промовив Ілля.
— Диякон щось на те не нарікав, — відповів йому Гречаний.
— Те-ж і я їм казав, — додав Передерій.
— Та вже благословіть; нехай в середу хоч трохи приберуть, — благав Коломієць, дивлячись то на попа, то на посоловілого старшину.
— Як ви на се? — спитався у попа старшина.
— Про мене…
— А не гріх буде?
Отець Кузьма здвигнув плечима й відповів:
— Каяття здіймає гріх… Я не бороню, хоч-би й міг… Та вже вважаю… Он, здається, ваша сестриця йде? — мовив Гречаний до Коломійця.
