Сторінка:Кониський.Вибрані твори 1.pdf/62

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Справді, в двері йшла Настя.

Отець Кузьма вийшов до неї на зустріч аж в сіни.

VI.

Того самого часу з Мошком у нього в корчмі розмовляв козак Наум Олешко. Се був чоловік на вид нестарого віку, літ може під сорок; бравий ще козарлюга, високого зросту, чорнявий, чорновусий, жилавий і кремезний.

Вдовець він, колись чоловік заміжний; з жінкою жив в одну душу, та не довго: родила йому Олена дочку Марусю та й богові душу віддала. Наум почав нудитися, потроху запивати. Дочка зросла така огрядна та вродлива; недовго дівувала, побралася з міщанином Притикою. Наумові не подобався Притика, та він не змагався:  — «Нехай іде, — думав він, — не мені з ним жити; я до міста зроду-віку не переберуся». Він спродав усі свої землі, які були, опріч оттого «Козарського ланка»; усі гроші дав дочці на віно; собі лишив хату з городом, та й перебував самотою. Сам того ланка Наум не пахав, люди брали в нього з половини, а в хату пустив жити до себе свого приятеля Василя Гуркала з жінкою. Грошей з них ні за хату, ні за город не брав, ще й з ланка віддавав їм половину скіпщини; за те вони його годували й доглядали, коли, траплялося, було вернеться до господи від шкляного бога не в доброму здоров'ї.

Траплялося це ряди-в-годи; Наум не був п'яницею, а як доведеться в добрім товаристві, то таки любив поцілуватися за чаркою. Не без того, що, було, й переборщить, та це нікому не шкодило, бо Наум був вдачі тихої, рахманної, а вже правдивої — то й не сказати; за правду ні проти кого не змовчить: чи піп, чи урядник, чи старшина, чи хоч-би хто там — Наум в зуби не дивиться, на догад буряків не буде, а що гадає, те й мовляє; що на душі, те в його й на язиці. Особливо допікав він багатирям Горбанівським; та ще, було, коли під чаркою,