Сторінка:Кониський.Вибрані твори 1.pdf/65

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Гречаного руки — хоч ти мене золотом обсип по саму шию, сього не зроблю…»

У Мошка, одначе, надія умогоричити Олешка не зникала: «Не тепер, то в четвер» — думав він; а коли Олешко вийшов з корчми. Мошко промовив услід йому:

— Ведмідь дужчий, та й йому в губу циган каблучку управляє.

VII.

Біля волости зібралася громада. Старіші громадяни сиділи — хто на рундуці, хто по призьбах; молодші поприсідали, на чім стояли. На рундук вийшов Передерій.

— Перше діло, — мовив він і повів очима по громаді; погляд його впав на Олешка й очі заіскрилися зеленими іскрами, наче вночі у сіроманця. — Еге, громадо! Першим ділом ота школа, як з нею будемо?

— Так, як і було досі, — відповів чийсь голос з громади.

— Коли-б то так, — мовив далі Передерій. — Также новий вчитель каже — треба полагодити… знов-же й начальство часом щоб не гримало… диякон не доладу зробив, що дух завів там… Та як на вашу думку: чи тепер, чи нехай ще? Як ти, діду Охріме? — спитався старшина у низенького сивобородого діда, що стояв попліч його.

— Ат, про мене байдуже, — відповів дід, — мені треба дбати та лагодити не школу, а домовину; на той світ я й неписьменним втраплю, а ви собі як знаєте.

— Еге! а ти, Семене, як? — спитався Передерій у другого діда.

— Я за людьми…

— А люди-ж як?

— Ми так, що це самі вигадки. Де в біса видано, щоб у жнива возитись коло тієї школи! Дощ за шию не йде, можна повременить, — обізвалося кілька голосів.