Сторінка:Кониський.Вибрані твори 1.pdf/71

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

— Ні, так не можна! — вихрився Передерій. — Я цього не подарую Олешкові! Я йому покажу, чи можна царське начальство до квочки рівняти.

— От розприськався, наче сукно мочить! — промовив спокійно Наум.

Новий регіт.

Вмішався писар, спитавши громаду:

— Кажіть, як з школою буде?

— Вже-ж не як, як так.

— Іменно так.

— Еге-ж так.

— Себ-то як?

— Та так-же, як казали.

— А як казали?

— Хіба не чув?

Після такої розмови громадян, Передерій промовив до писаря:

— Так і запишіть: така, значить, прирада громадська, от і все.

— Значить за Сластьоном? — спитався писар.

— За Сластьоном! — ревіла громада, покриваючи кілька голосів тих громадян, що не годилися на таку прираду. Олешко насунув на очі шапку й повагом пішов геть.

VIII.

Увечері в Сластьоновій господі пили могорич: Передерій, писар, діди Охрім і Семен, та ще чоловіка зо три Сластьонових підручників громадян.

— Ну, та й невживчива-ж людина отой Олешко, — мовив Сластьон, докірливо хитаючи головою.

— Запекла вдача, нікому не вважає, — відповів Передерій.

— Сама пиха! Несеться — «ось я — не я», а розбереш, то й вийде попове теля, — вставив Семен.

Баламут; начальства не шанує, — мовив Сластьон.