Сторінка:Кониський.Вибрані твори 1.pdf/79

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

пер ще чи не гірш; то було пан орудує, а тепер такі п'явки, як Сластьон. І нічого йому не вдієш, усі за його: і волосний, і становий, і мировий, і піп, і земці — усі за його, а він окульбачив громаду, та й їздить на нас верхи… що товста кешеня у його, що він лямпадки у церкву справляє, так хіба-ж то не з людського поту та крови?.. От ви й гадайте, чи не гірш отсе, як було за панів… Сластьон став паном!... Тьфу!

— Трохи чи не вся ваша громада, Науме, ті-ж люди, що родились і зросли під панами та під окружними. З тих, що родились на волі, ще не багацько в громаді…

— Чоловіка десять є; сі, правда, иншим духом дишуть; инколи наче й думають і йдуть не вслід Сластьона та писаря; так що-ж! — їх така жменя, що й голосу їх не чутно…

Тривайте, що-року більшатиме таких.

— Овва! доки їх побільшає так, щоб переважити, то Сластьон та писар з Мошком усе село, немов обценьками, або супонею, стиснуть та обдеруть. От і вчора була в нас рада, як магазей полагодити, і нічого не вдіяли: як Сластьон схотів, так і сталося.

— А ви-ж що?

— Нічого! Гукав, а мене не слухали…

— І віддали Сластьонові?

— Ні, на весну сказали — нехай… Та що-ж з того. На весні инакше не буде.

Наум замовк і сумно повісив голову? Ілля тим часом доводив йому, що не треба рук опускати, треба ходити на громаду, терпіти, ні на що не вважати.

— Ні вже! Втомився я з ними! Годі! — мовив Наум.  — Ще коли-б у самого на серці не така нудота, а то й без них мені світ божий не милим стає. Часом примів-би що!... — Наум аж зубами заскреготів… — Нудно мені, нудно!.. На серці наче холодно! Сам сижу — до