— Я хоч і сьогодні, та тільки як-би ви мене запевнили за ланок… Олешко не продасть…
— Продасть! Ми так прикрутимо його, що продасть… Ми не будемо панькатися з ним та могоричити так, як Мошко; ми так зробимо, що мусить продати…
— Як же се ви так?
— Тоді побачите.
— А нуте-бо скажіть, щоб не кортіло.
— Громада вся проти його; старшина давно гострить на його зуби, а я вже зумію підвести Олешка, тільки тут треба, щоб і ви помогли…
— Авже-ж поможу…
— Не велика там і поміч: аби написали до благочинного та до справника, що Олешко баламутить людей…
— Що-ж, се правда; я давно остерегаю Передерія, що в Олешка недобрий дух проти начальства.
— Отож-то й воно… Так ми його теє… а вже-ж ланка з собою не забере… Нуте-ж, тепер помолимося богові та й ідіть сватом.
— Готов, готов!
Увечері того-ж самого дня отець Кузьма лебезував коло Насті, сватаючи її за Єлисея. У Насті й на думці не було зробитися писарихою. Одначе вона не відважилася дати прямого гарбуза, а мовила, що нема в неї думки виходити заміж, доки бурлакуватиме Ілля.
Гречаний сього не сподівався. Така близька, така, здавалося, вірна надія і на ланок, і на сто рублів так швидко зникла!... Вернувшись до господи, він застав Єлисея.
— По вас бачу, що нема удачі… — мовив Єлисей.
— Неможна сього сказати, — відповів Гречаним: — не дала ні одказу, ні приказу… сказала: «подумаю».
Єлисей похнюпився й кілька хвилин сидів мовчки, наче хмарою обгорнений. А Гречаний тим часом ходив по хаті і скуб свою бороду. По очах його знати було,
