Сторінка:Кониський.Вибрані твори 1.pdf/94

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

— Єсть за ним ще гірше: царське начальство нехтує, — мовив писар.

— На Сибір! на Сибір його!

— Не треба, не треба!

— Шкода чоловіка…

— Кому шкода його — нехай сам за ним мандрує, — мовив писар.

— Та за що-ж?

— За що? Не чув ти хіба? — проти царського начальства йде! Він гірш душогуба! — твердив Передерій.

— На Сибір! На Сибір його!

— Пишіть приговор, усі руки дамо, щоб його на Сибір.

— Ні, брехня! Не всі! Я гріха на свою душу не візьму, руки не дам.

— І я не дам.

— І я не дам!

— Еге, так се, значить, і ви однієї з Олешком думки! — промовив писар. — Ану, виходь на бік, хто руки не дасть! Побачимо, хто там проти царських законів, значить і проти самого царя…

Остання писарева грізьба уцілила в свою мету: ніхто не відважився вийти на бік. Одначе змагання довго ще стояло. Нарешті, громада розійшлася, сказавши, щоб писар написав громадський присуд, аби запроторити Наума на Сибір.

XIV.

На такий присуд громади Олешко ніколи не сподівався; почувши про його, він спершу не няв віри. — «Що-ж я такого вчинив, за що-б мене в Сибір? — питався він сам у себе. — Яка за мною провинність? Що я кому заподіяв лихого? Хіба що пильнував про громадське добро? Хіба що сперечався з Сластьоном? Заступався за людей, не давав кривдити, та не згодився