Сторінка:Кониський.Вибрані твори 1.pdf/99

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

чотири мірки картоплі, щоб літом поставив йому за те чотирьох женців… Воно-б і нічого, хоч трохи й сутяжно, та недобре те, що як перебрала молодиця ту картоплю, так половина одійшла гнилої… «Не моя вина, — каже отець Кузьма: — я її не гноїв, сама погнила».

— Авжеж сама…

— Еге, сама, а ти за гнилу картоплю постачай йому женців, та ще й мовчи.

— Авже-ж мовчи, а то буде те, що з Олешком.

— Пропаде Олешко, знівечать чоловіка.

— Вже його й так знівечили, став він на себе непохожий: сновигає, немов непритаманний…

— Сновигатимеш, коли знатимеш, що не сьогодні, завтра тебе в путо, та й поженуть з душогубами і з злодіями.

— Великий гріх взяла наша громада на душу…

— І нащо ми приставали на той присуд? Шкода!

— Говори-ж, коли-ж страшно й не пристати. Що, коли-б не пристали — де-б тепер ми добули на насіння ячменю та гречки, як не в Сластьона! Хто-б нам дав випасів, як не він?

— Звісно, ніхто-б; бо він побрав в оренду і панські й казьонні землі; його сила: не схоче й не дасть… Де тоді пастимеш скотину, — хіба на току?

— Та воно так, та й за Олешка гріх…

— Бог простить! Отець Кузьма відмолить нас… сам він радив…

Одначе-ж не сталося так, як сподівалися Горбанівці.

Одного дня писар, вернувшись з міста, прийшов до Іллі: по виду було знати, що Єлисей Савич вдає з себе веселого чоловіка, а що на душі у його якась хмара.

— Добру новину привіз я з міста, — мовив він до Іллі.

— Кажіть.

— Олешко виграв справу.

— Як?