чити ся буде, доки сьвіта, доки людий на сьвітї. »Чи все ще росте біля води очерет і родять ся ягнята? — питає він у сторожі своєї. — Все ще — відповідають заодно. Тогди застогне титан і рве на собі волосє; а гори сповивають ся тучами, бють громи, ревуть потоки, земля дріжить, а люди падуть на колїна«.
»А на Казбеку — що як стіг із цукру — під невиданим деревом, на сьвітї, стоїть шатро там біле Авраама із хуст, що ткали Ангели на небі. В шатрі срібряна колиска хитаєсь; а в колисочцї та у подушочцї з пуху та з пірець сьвятого Духа спить мала дитинка. Ангеляточка стерегуть колиски і райскі піснї дитинцї сьпівають; щоб не збудилась, не злякала ся громів і туч страшенних що в коло Ельбруса. А та дитина зійде із Казбека, як люди всї стануть опять добрими, як були колись — і сьвята дитинка верне тодї людям і рай той, що далеко на південь звідси край золотої Кольхіди при жерелах Ріона на Едеміс-мта (райскій горі) покрив Бог ледом і снїгами«.
Зпід Казбека бере ся і ріка Терек. З лютим ревом скаче він по скалах, між тїсними ложеснами своїми і жене в пінах на підгірє. Там звертає ся до схід сонця і пливе статочно і широко попід Кавказ аж до Каспійского моря. Долї Тереком по підгірю живуть Чеченцї, одно з найвідважнїйших татарских племен Кавказа. Не дармо-ж накликував поет земляків своїх, гребенских козаків: „Не спи козак во тьмѣ ночной Чеченець бродит за рѣкой“. Много
