Сторінка:Корнило Устиянович. Кавказ. Етноґрафічно-історична розвідка (Львів, 1902).pdf/106

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

Заворожцям в р. 1790. острів Фанаґорію і приазовскі — яо Ногаях — степи.

Запорожцї перейшли туди під кошовим Чепігою і розмістили ся в р. 1792. по Кубанї своїм рядом і ладом укріпленими станицями. Они обзавели ся ту яко мога і принялись за службу пограничної сторожи. Мали они ту і степ веселий і ріку широку і море глубоке — все нагадувало рідну землю — тільки ті гори снїгові, зубаті, по тім боцї Кубанї вид їм запирали і випускали па них збойників рої… тільки ті збойники Черкеси не були Татарами, а далеко більше воєвничими і дикими та небезпечними, що від них козакам день і ніч не було супокою.

Тяжке житє мали виселенцї і були би повимерали в нетрах і повигибали в боях, як би к ним раз у раз не переселяли ся з над Донця і Днїпра Українцї, як би і ті і они — старі Січовики — не пообзаводили ся були — часто у Черкесів краденими — жінками.

Черкаси тямили Русь нашу. Они і окликували ся до Запорожцїв, визиваючи їх старим обичаєм на поєдинки, теж по давному »бояр поміряй ся зі мною!… бяр Урус! тебе і заяць не боїть сяє«.

Та ще не устроїли ся Запорожцї гаразд ланцом станиць по Кубанї, ще не опоясали їх ровом і валами… і що дише подали руку гребенскиш козакам на Терек… як їх почали Черкеси докучливо напастувати, як надлетїла