тхнула. Павло I приняв єї в р. 1801. в склад росийскої імпериї. Мимо то зволїкав введенє в житє дотичного манїфеста наслїдник Павла Александро; бо відклонював єго від того князь Adam Czartoryjski. Доперва втодї, коли — висланий на »ворон« — в Тифлїс ґенерал Кноррінґ получив від віча дворян і простолюду Грузиї єдинодушие заявленє, що належати під власть Росиї усї бажають, приняв Александро I »чолобитну« грузийского посольства і затвердив манїфест свого покійного вітця.
З тої пори пішов в Грузиї лад і суд новий акуратний московский, лад нечуваний в орієнтї.
Грузини, правлені до тих пор в спосіб ориєнтальпий, недбалий і самовласний, відвикші навпослї від всякого порядку і права обрушили ся на тверде, а при тому й захланне та з за того часто і несправедливе правлїнє Росиї, котрої чиновники походячи в більшій части з шумовин єї народів, не мали для Грузиї нї такту нї вирозумілости, а тільки пяне »на сєму бить«.
Спрошувані ґубернатором легкодушні Грузини на сойми тільки з разу явили ся і перестали вчащати, а на суд стягав їх хиба живий інтерес, або фантазия. Самоволя великих і малих неуставала. Морд і грабіж, ба навіть непослух — часто з недбальства, або лїнивства — приводив часто арештованя, на котрі буйна кавказка кров відповідала кулею в лоб, або кинджалом в груди. Настали казнї і депортациї, а за ними загальне невдоволенє і ненависть до
