нової — дарма, що вже християньскої — властя.
Почали ся заговори і бунти, а члени царствовавшої родини яли зносити ся з Перзиєю і змовляли ся з вольними верховинами Кавказа против росийскої власти. Прийшло до того, що вихований в Петербурзї Грузинець, князь Ціціянї, ґубернатор Грузиї велїв ґенералови Лазареву арештувати і вивезти в Росию стару (колишню) царицю Дарию і молодшу Марию, царівну Тамару і принца Александра та Жубраїла[1]. І стало ся по указу. Окрім успівшого втечи Александра арештовано і інтерновано в Росиї всїх; за то погиб Лазарев при тому случаю від кинджала царицї Мариї, вдови по Юрию XIII і послїдному цареви Гузирї.
В слїд за Грузиєю піддали ся добровільно під власть Росиї і Ґурієль Мамія II верховладець Ґурії, мінґрельский дадіян (цар) Григорий а потім ще й Імеретия так, що в р. 1810. все Закавказіє поклоняло ся росийскому білому двуголовому орлови.
Однак і в тих краях викликала строга, війскова, московска управа заговори і бунти против Росиї, а в користь Туреччини і Перзиї, в армії котрої походив ся грузийский претендент Александер.
Закавказіє туй-туй що не відорвало ся від Росиї. Але при ній стояла церква і духовеньство і в війнї їй пощастило.
- ↑ Записки ґенерала Тучкова. (Петербург).
