Сторінка:Корнило Устиянович. Кавказ. Етноґрафічно-історична розвідка (Львів, 1902).pdf/113

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

слїд за нею, загнавсь він на високу і строму як стїна скалу, з якої не було єму вже пута в низ. Шпиль, на котрий видер ся, був так малого обсягу, що пастушкови закрутила ся голова — як глянув у пропасти і він поклав ся хрестом на вершку. Алеж бо став падати снїг. Хлопцеви чинило ся холодно. Він підняв ся і готовив ся злазити. Те добачив пан єго і цар, що надїхав під сю хвилю попід скалу і крикнув до него: »сину мій! лягай і держи ся руками верха, бо вітер змете тя з відтам, а долї, змоченою снїгом, стїною не злази, коли не хочеш погинути марно. Але я тобі присягаю перед Богом: що не возьму в уста мої нї страви, ні напою, доки тя з відтам не дістану, мій сину!« Однак снїговиця і ніч не позволили ратувати сейчас хлопця. Доперва рано, коли сонце підійшло у гору і висушило мокрі та ховзкі виступи скали пощастилось кільком смільчакам — що втикаючи в щелини скальні свої кинджали і вихоплюючи ся по них все висше і висше вилїізли на сам верх, — здійняти звідтам закостенїлого від стужі хлопчину. Цар поцїлував єго сердечно і доперва тогдї сїв обідати.

Однак се тільки і слави гостелюбного Закавказия. За то понуро виглядало оно, коли хто придивив ся близше.

Перед всїм кидало ся в очи загальне убожество, нищета; а се привело людність до такого морального занепаду, що християни продавали дїтей, а дїти родичів своїх явно в неволю Туркам. Більша половина мамелюків і многі я-