Сторінка:Корнило Устиянович. Кавказ. Етноґрафічно-історична розвідка (Львів, 1902).pdf/115

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

і небезпечних інтерновано до небудь, що нераз викликувало кровавий опір.

Так стало ся з князем Константином Дадешкілїані, властителем християньскої вправдї, але не піддавшої ся ще доти росийскій власти верховини сванецкої. Князь сей простяг був руку ще й за вольною Сванециєю, що від єго вітця чи дїда відлучила ся була з під власти єго родини, а Росия лихим оком дивила ся на ті змаганя князя і найшовши собі ключку в зажаленях вільних Сванів на него, старала ся звабити властолюбного князя в Тифлїс, щоби єго звідтам не випустити більше, і важну сю, а дику верховину, сусїдуючу з непокірними Осїтами т. є з самим осередком Кавказа загорнути під кігті росийского орла.

Дадешкілїян знюхав зраду і не давав ся підмовити нїякими обітницями. Москалї рішили ся приарештувати князя, а нагода до сего удала ся їм підчас приїзду Дадешкілїяна в Кутаіс, столицю Імерециї. Ґубернатор Ґаґарін довідав ся, що Дадешкілїяні зайшов в церкву. Ґубернатор заїхав під церкву в призначенім для сванецкого князя повозї, з віддїлом війска, що мало єго ескортувати в Тифлїс і післав по пего в церкву офіцира. Сванет не одвічав анї слова на заявленє офіцира і помоливши ся, вийшов. В сю хвилю приступив до него {{sp|Ґаґарін і запросив єго іменем великого князя-наміснька сейчас їхати в Тифлїс. Дадешкілїян відмовляв ся тим, що має ще важні дїла порішити в Сванециї і хотїв вперед вертати в