Сторінка:Корнило Устиянович. Кавказ. Етноґрафічно-історична розвідка (Львів, 1902).pdf/116

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

свої неприступні гори. Тогди велїв єго ґубернатор арештувати… Закипіла в великанї князю кавказка кров. Рука єго вихвачує з ножницї довгий кинджал і ударяє ним в само серце Ґаґаріна. Сванет ускочив в сїни одного дому і погиб там, борючи ся до останка враз зо всїми своїми князедворцями.

Єго синів-великанів бачив я в Сухумї. Їх відшкодувало росийске правительство широким надїлом земель і грошей, але Сванециї не випустило вже зі своїх рук. Так само відшкодувало оно в р. 1867 і послїдного мінґрельского дадіяна Николая одним мілїоном рублїв і в подібний спосіб попозбувало ся инших менших потентантів і претендентів закавказких, котрі заваджали її власти.

Мимо то Закавказиє було все ще тілько Закавказиєм, краєм вправдї прекрасним, однак лежачим за неприступними і ворожими горами.

Верховинцям не імпонувала грізна велич Росиї. Они як передтим так і тепер, коли їх притиснув голод, або скортїло похрабрувати, нападали на підвласне Росиї північне і полудневе підгірє, а часто і залягали гірскі переходи Кавказа. Більш як пів сотнї лїт стоять племена Адиґе, Чечна і племена Даґестана в — майже — безпереривній війнї з осадами козацкими по Тереку і по Кубанї, ба важили ся нераз давати поле реґулярним росийским війскам.

Правительство росийске бачило, що трудно буде взяти ті племена »з боя« і старало ся ласкою привести верховинцїв до уляглости, до