поолуху, а як нї, то бодай до мирного сусїдованя.
Оно приймало, або й забирало на вихованє синів верховиньских князів, держало у себе на респектах так зв. аманатів то є заложників мира, лїчило хорих верховинцїв по шпиталях, ласкало їх чинами, дарунками і грошима, — а супокою від них як не було, так не було. Вкінци взяв ся управитель Кавказа Ермолов (1816 до 1820) на инші способи.
Сьмілим походом в гори очудував він і покарав опришкуючі племена. Поздобував орлині, з очайдушною відвагою оборонювані гнїзда Чечни, Аварів і Аєзґін, картачував без жалости непокірних, нищив їх до нащадку і захоплені недобитки продавав у новолю, а бранок — як буди хороші — видавав до в далече за християн замуж. По горах пішов страх і розпука… стало тихо… верховинцї причаїли ся.
Однак розголос но Европі такого нечуваного зьвірства засоромив царя Николая I і він дав Ермолови одставку.
Тимчасом розпочав ся в Даґестанї рух, що загрозив всему панованю Росиї на далекому Кавказі.
Була се »міридівщина« защеплена там перед пятьдесяти лїтами загадочною личностию Шейх-Манзура, польского ксьондза-ренеґата. Она найшла (собі пророка і апостола в Лєзґінї званім Казі-мулла-Магомет. Той задумав відмолодити заумераючий па Кавказї іслам і за помочию нової науки сполучити всї 40 язики
