Сторінка:Корнило Устиянович. Кавказ. Етноґрафічно-історична розвідка (Львів, 1902).pdf/12

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Із дна тої пропасти сторчать до нинї останки старезних руїн, замком Тамари звані. Про неї ходять казки такі, які записали Греки про Омфамо та про амазонку Марпезію. Одну з них подає нам Лермонтов в своїй поемі: »Тамара«.

Увіз сей і назву єго »Даріяль« знали вже і Римляни. Они називали дорогу сю: »per Darinem«, а замок »porta Cumana«. Plinius ось як описує те місце: »В гірскій тїснинї проложена деревяна, зелїзом окована стїна. По під тою стїною пливе Diriodoris; а з боку на скалї стоїть замок Cumania[1].

Місце то було вже з натури оборонне і може ще перед 2.000 лїтами укріплене. Мимот о північні варвари поти все били в ту стїну, поки єї зовсім не провалили. Хоть і минули ся Скити, Болгари, Гію-Гунни, Кумани і Хазари та Монголи, що туди проривали ся в благословенну Грузию… північ таки своє взяла і на місци »зелїзних кавказких воріт« — плавлених дватисячи лїт кровю всяких голосних і безіменних орд північного всходу — стоїть нинї в даряльскій дебри спокійним журавлем росийска рогачка.

У Казбека дїлить ся головний хребет Кавказа на дві коренасті росохи, в завязку котрих — в півночи — одній з найвисших кітловин кавказких живуть між верхами Барбала́, Тебу-

  1. Здає ся, що вже в перших віках по Христї пануючим племенем на склонах північного Кавказа були Половцї-Кумани. Перед Хр. кочували там Вехендур-Болгари.