Інакше склало ся. По смерти імама — трупа котрого найшли Лєзґіни в молячій поставі, вибрано шового імама в особі Гамзатбека. Той явив ся під Гунзахом, що був столицею аварского приклонного Росиї ханства і зажадав піддачі та покорности.
Ханша-вдовиця Паху Біке, котрій пощастило було давнїйше відперти напад Казімулли, не поважилась більше відправити з нїчим Гамзата-бека і піддала ся. Однакож імаму було того за мало. Він велїв прийшовших — з покорностию — в єго шатро внуків ханші і їх дружину убити, а недолїтка, Булач-хана увязнив. Рівночасно відограла ся друга траґедия в замку аварских ханів. Там задушили, по приказї Гамзатбека, стареньку Паху-Біке.
Однакож морди сї зворушили Аварів против нового великого імама. Осман Суль, »аталик« убитих, змовив ся з своїми синами пімстити кров ханів і заколов Гамзатбека в мечетї аварскої столицї. …На поле подій являє ся Шаміль.
Шаміль-ефенді, пайвизначнїйший мірид Казімулли упав був також під Гімрами біля свого учителя, ранений в груди штиком. Однак коли прийшов до притомности, підняв ся і посадив тепле ще тїло великого імама так, що той держав одною рукою за бороду, а другу підняв до неба.
В тім укладї придержав єго Шаміль, поки той не здеревів, по чім уйшов з побоєвища. Повернувши в свояси оповістив Аварам про
