Сторінка:Корнило Устиянович. Кавказ. Етноґрафічно-історична розвідка (Львів, 1902).pdf/128

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

зерна культури всюди, де лише було можна, розпочав видавництво ґазети »Кавказ«, пригорнув до себе всю кавказку аристокрацию, обвіяв єї духом поступу, був для простолюду сильним опікуном — та годї всего висказати. Одним словом: благородний і людский той чоловік був для Тифлїса тим, чим Петро І для Росиї.

Султанів, панів і беків ласкою приєднував для Росиї; а з лезгіньскими бранцями обходив ся як наймилосернїйше. Хорих бунтівників велїв приймати у війскові шпиталї і Авари — хоть і як були сфанатизовані против Москви, — почали були вже остигати у воєнному дїлї. Шаміль сам почав щось, чи не годить ся на примиренє з Росиєю, бо в заложники »воєнної перерви« віддав в Петербурґ цареви свого сина.

Однак даремно росла все дужче і дужче надїя на успокоєне і помиренє збройних верховин Кавказа. Заняла ся »кримска війна« і всї серця магометан Кавказа ударили приязно для турецкого падишаха.

Шаміль найшов в Стамбулї ободренє і піддержку. Він розпочав нову війну против Росиї бистрим нападом а Кахетию, і не зложив вже оружия навіть по закінченю кримскої війни…

Але вже клепав ся той ланц, що ним єго мали заковати. Навкруги Авариї стреміли густим частоколом московскі штики, а многочисленні пушки дивили ся понуро в границї Шамілевих сил.