Сторінка:Корнило Устиянович. Кавказ. Етноґрафічно-історична розвідка (Львів, 1902).pdf/133

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

і козаки мусїли переправити ся на полудневі береги своєї ріки і в кавказке лідгірє.

Черкеси не приняли частунку новими землями і боронили ся одчаяно. Та даремно. Силою і штукою заняли Чорноморцї всї аули аж до жерел ріки Білої і покорили Хамишійцїв, а в слїд за ними занимали нову землю козацкі семї.

Страшний був напад Абадзехів на сих переселенцїв. Старцї, жінки і дїти гинули цїлими осадами під ножами Черкесів. Мимо то, незорґанізовані верховиицї не довго противили ся упертій інвазиї. Їх розбивано і нищено до тла по одному.

За пізно Шапсуги, Убихи і инші приморскі племена звязали ся в союз і нападали на переселенцїв, не даючи їм пі хвилї відпочинку… смерть, біла смерть підходила під їхні високі аули.

В р. 1864 обняв великий князь Михайло Николаєвич провід над росийскими війсками. Як туча, як повінь гірска перейшов він зарінки і луги Шапсугів і Убихів аж до Майкопа; випер Черкесів з їх найвисших гнїзд і бурею перегремів через гойтский перевал Кавказа, аж злучив ся в приморским відрядом в Туапсе, у Чорного моря.

Сим і закінчила ся 21. мая 1864 столїтна кавказка війна, епільоґ котрої залунав ще в р. 1877 даремним повстанєм Абхазів.

Підмовлене аґентами Туреччини повстанє упало, а непримиримі Кавказцї винесли ся в Туреччину.