вести хороший, зігнав розбишаків, злодїїв і лихарів та задирак з усего сьвіта і порозміщував їх на Кавказі«. Не Александро́ то був, а судьба цариця, а погоничами єї були всякі варвари. Орда́ гнала орду, а та автохтонів глибше і висше під вічні снїги і всї, всї лишають своїх мародерів в темних закоморках, в тїсних передебрях сего як нарочно для наїздників сотвореного краю.
Так зупинили ся Лези, первобитниі мешканцї Даґестана, над Самур-рікою, а Євреї в Табасаранї[1] і в високих верхівях андійского хребта Кавказа — бо і Євреї належали до найдавнїйших жителїв Даґестана. Не вірите? Поспитайте арабских лїтописцїв і росийских істориків Кавказа. Они вам скажуть, що ще в в. 733. арабский владїтель Перзиї Абу-Муслім-умміе покоривши Даґестан, найшов в нїм окрім Хазар і иньших, много Євреїв; Особливо в »Табасаранї«. Перзидскі халїфи проповідали Іслям огнем і мечем аж поза границї Даґестана, за Кавказ далеко і кольонїзували Даґестан жителями з Перзиї і Сириї та Курдістану; а з Монголами ішли і Сибір і Туркестан і Тибетани і всї они промішали ся, всї перетерли ся, переродили ся і втеряли первобитну форму і язик; а все такой до нинї лишили ся ті рештки народів собі чужі, ба часто ворожі один другому. Є навіть — повідає граф Зічій — слїди Мадяр в Даґестанї. Показують на те многі імена в Авариї як: »Беля, Ґейза, Атілля, Альмус, Будак«. — Недалеко
- ↑ Табасарань, верховина понад Дебрентом.
