шні Свани так мирні і супокійні, що проживаючі там росийскі судиї божеволїють »отъ нѣчево дѣлать«. Суд спить, а піп голодує.
Інакше в Імеретиї. Народ там промисльний і живий, процесів много і в головнім містї Кутаіс в стариннім Кутая або Кутатісіум є навіть апеляция. Близь Кутаісів є висока, стїноподобна скала Квамлї. Єї зовуть також скалою Прометея, а що Кутаїс лежить над Ріоном (Фазіс), а недалеко звідси є і печера, котру звуть печерою Язона, то і припускає дехто, що Кутаіс стоїть на місци старого Еа, города Медеї. По Імеретиї є майже в кождім селї замок дуже неприступний. Один з найнеприступнїйших, збудований високо на урвистій скалї, носить назву Мінда, т. є. хочу, а назва та сьвідчить о великій бутї і о фараоньскій тиранїї колишних февдалів над імеретским простолюдом.
Долї Ріоном і поза рікою Цхеніс-цхалє, на котрій стоїть старинний міст — може з часів Помпея — званий Бумбуас-хіди, розстелює ся аж до Чорного моря Мінґрелїя, а по южнім берегу Ріона і по приморю аж до города Батум і рік Чороха Ґурія.
Ґурія — частка древної Кольхіди — належала пізнїйше до Грузиї, однак народонаселенє тутешне — хоть може і було чим споріднене з Грузами, як Імерети і Мінґрели відшибло ся давно від него, принявши поміж себе много Турків і магометаньску віру. Они самі є властиво потомками жидівских полонників і пригадують Євреїв цїлком своєю породою,
