Мінґрелець держить сьвято родинну ватру і вірить в духів „бата-небі“. Чоловік ражений громом у него — як і на усїм Кавказї — є сьвятим.
Є у них і забубон, який здає ся указувати на занеханий давно культ Прометея. »На високій горі — оповідають — що називає ся Табакона, стогне прикований до камінного стовпа великан Рапапі, а птах Сенітка клює єго тїло. До мученика прилїтають Мазак-валї, то є чарівницї і приносять єму в жертву людскі серця, котрі єму піддержують горестне єго житє.
Північну границю Мінґрелїї творить ріка Кодор; поза нею лежить Абхазия і простягає ся понад беріг моря і по горах к півночи аж по ріку Бзиб. Головним містом Абхазиї є Сухум. Коло него — над рікою Келасура находять ся руїни потапаючої в море стародавної якоїсь твердинї. Руїни сї сливуть під назвою: тубуні. Рештки їх тягнуть ся глубоко в край і мають становити останки другого кінця колишної так зв. кавказкої стїни (murus caucasicus).
Абхази називають себе: Абсуа; они є в більшій части магометанами і говорять якимось дивним язиком. Абхазець — коли говорить — харчить, цьвірінкає і сичить, плює і свище. Вівкне: бзвю, значить: так; цмокне язиком значить: нї.
Підсонє ту приморске, лагідне, — тільки при всходї і при заходї сонця стережись! тодї бо вітер обертає з гір і стужею переймає тїло
