Тушинів, Діґорцїв, Алаґірів, Осїтів і Сванів, що сидять на найвисших верховинах Кавказа.
Та єдність обрядів, обичаїв і забубонів дала — здає ся менї — і повід до видуманя казки, що Сванети, Осїти і Картвельцї походять від трьох братів Суон, Осс і Картил, хоть тілько Свани належать до племени картвельського, а Осїти нї.
Обичай тілько і віра у Сванів та сама, що У Осїтів они — яко племячко нїкому неприступне — заховали декотрі єще старші обряди і повірки як Осїти.
Pomponius Mela оповідає, що Лошіси (може Страґонові Мошіси) і Тібарени, жителї веж то є нинїшні Сванети, сходили ся в означений день на одну гору для ігор і там мущини і жени — хто з ким хотїв, під голим небом ночували; а празник той відбував ся в честь кавказкої богинї »Ляші«.
Понятно, що задля такого обичаю все потомство належало виключно до матери, муж котрої — як захотїв добути собі власть вітцївску над дитятем, то клав ся в постїль і удавав злоги. Сим обрядом і получав над дитиною вітцївску владу.
Такого обичаю нема вже анї у Сванів, наї у їх північних сусїдів в Іронїстанї. Богиню »Ляші« нагадують сванецкі села: „Ляхумлї“ і „Ляшхеті“ ріка „Ляхва“ і гора „Ляйля“. В селах тих до нинї нема християньства, а культ богинї живе як в Сванецї і в Іронїстанї, так і на всїм
