Сторінка:Корнило Устиянович. Кавказ. Етноґрафічно-історична розвідка (Львів, 1902).pdf/53

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

з саклї — якби нїчого не бачив — коли там застав при жінцї чужого мущину.

Такі самі обичаї находили місіонарі як Lamberti, Jona de Luca і многі подорожники. Декотрі, як Łapiński і Bell пересиджували кілька лїт між Абхазами і Кабардинцями (в XVII в.) і оповідають те саме про верховинцїв Кавказа. Ще і нинї водить ся в горах нераз таке, що і описувати соромно, особливо в Осїтів, Сванів та в татарских Інґушів.

Счудованому Струйсови[1] толкував Черкес легкість обичаїв свого племени тим, що »женщини як цьвіти, краса їхня була би злишною, якби не було очий дивити ся на них і рук, щоби їх зривати«.

За те дївчата хоронено як найстараннїйше від упадку, а проступок против моральности карано у Черкесів як в Осїтів смертию плоду і провинившої ся пари.

»Тлєухи« — каже v. Stal — не признають ся — запитані о те — нї до жінки, нї до дїтий; а Du Boi de Montperé посьвідчає, що Черкес обидить ся, коли єго питають про імя та про здоровє жінки. Те саме пишуть Potocki і Bell, Interiano та иньші, а Reineggs найшов таке саме зіпсутє і в нечеркеских верховинцїв, як Тумини, Хевсури, Пховели і Кистіни. Ті і иньші Татари, як Чеченцї тай Інґуші були — каже Potocki — так як Черкеси необичайні; а Koch

  1. Jan Struys 1672.