Сторінка:Корнило Устиянович. Кавказ. Етноґрафічно-історична розвідка (Львів, 1902).pdf/54

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

говорить то само про більш культурних Картвельцїв полудневих склонів Кавказа.

Всьо то наводить нас на здогад, що в далекій старосьвітчинї, культ богинї Ляші був, ачейже, загальним на Кавказї.

За помочию єго хотїли, видко, народи Кавказкі бодай улагодити вічну війну omnimum contra omnes.

Культ той приводив однак за собою крайну непевність вітцївства, а конечність удержаня, множеня і кріпленя родини, спонукала Кавказцїв завести у себе так зване »аталицьтво«… щось в родї приймацтва і обряд усиновленя. Було воно давнїйше загальним, ба ще й нинї обходить ся заможнїйшими родами особливо в горах. Новонароджену дитину брав хтось к собі на вихованє. Він учив єї у себе, поки не прийшла до лїт… а бувало, що і женив єї. Повнолїтну дитину приводив »аталик« т. є той, що єї виховував — к вітцеви і тодї відбував ся обряд усиновленя і принятє в круг семї і в круг сьвятої ватри; а враз з дитиною принимало ся завсїгди і аталика в родину. Тим способом збільшало ся силу і впливи обох злучених в одно родів кавказких.

Як велике значінє і повагу міг мати такий аталик, вносити можна з того, що молоденький абхазкий князь Іналіп, котрого я в Сухумі бачив, застрілив бувши 13-лїтним хлопцем за порадою аталика свого рідну матїр за то, що против волї цїлого роду єго покійного вітця видавала ся за муж.