Сторінка:Корнило Устиянович. Кавказ. Етноґрафічно-історична розвідка (Львів, 1902).pdf/61

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

апостольного князя Владиміра — »иже зарѣза Редедію передъ пълки Касожскими«.

Як тодї так до недавна вискакували абреки черкескі перед лаву своїх товаришів і визивали наших на поєдинок, дразнючи їх словами: »бояр-Урус, Іван! тебе і заяць не боїть ся«. Стройно виступали Черкеси в такий бій. Кождий одягав ся як найдорозше, щоби побідитель знав пошанувати і любо згадував побідженого. Товариші не брали в поєдинку участи і не збороняли витязеви обдерти убитого противника. Геквокво або Кадаґі (вішун), якого мали при собі, був узброєний, ішов в бій як всї Черкеси а відзначав ся від них перевішеною через плечі пшаур-ою то є: ґітарою, чи теорбаном. Він заохочував Черкесів до бою піснями, він голосив славу витязїв. Пісня заховувала традицию, она заступала історию народа, служила нераз яко документ межи спорячими, на адатї т. є в судї — сторонами, а навіть в полїтичних зносинах з кримскими ханами. Она проводила Черкеса від колиски аж до гробу, ба ще й поза него. »Умру« сказав славний богатир Кан-Булат до свого поета, »умру«, але воскресну до вічного житя в пісни твоїй Геквокво. Черкеси були такими ентузиястами пісни, що від одного їхнього героя, від мулли Ібрагіма, пішло слово: „Безсмертність дає лише Бог тай пісня«. — Пісня поета стягає на землю рай Божий із неба«. — »Пісня не слово, пісня не голос, пісня крилатий дух, що уносить витязїв на небо в рай,