Pfaff чув від Осїтів переказ, що як тілько Араби побили, підчинили собі і змузулманщили Хазар (в VIII в. по Хр.), три клани хазарскі утїкли в високі гори над ріку Чеґем, до живуть до нинї. Там є і та дебра, що сливе хазарскою, а ще до недавна стояв там каменний домик, при якім годовано рік в рік бичка, з якого на веснї ворожили на врожай. В празник той пекли паланицї, в яких тїстї повитискали навперш великим пальцем ямки.
Паляницю таку називали: »хічен-хічау-аґ«: то є: книш достойний Бога — книш посьвячений Богу. По ворожбі заколювали бичка, їли і пили тай сьпівали пісню, звану „цоппа“.
Про иньші які рештки нема поміж Черкесами нїякої вістки; ба і Балкарцї (Болгарцї) очеркешили ся давно.
Найвизначнїйший вплив мали ще на Черкесів Араби і Татари[1]. Їм удало ся вигнати ледви защеплене там християньство і спонукати змузулманщених верховинцїв почувати ся до якоїсь спільности з Турциєю. Глубше в ро-
- ↑ Довгі лїта воювали з Черкесами Кримцї. В р. 1700. залили они своїми ордами черкескі »чорні гори«, але і найшли там свій гріб. Племена Адіґе причаїлись. Они вислали депутацию з подарками в табор Кримцїв, а між подарками було много хороших дївчат і міцного вина. Татари зрадїли, що вже прийшов конець війнї з незвершененими доти Черкесами і що вони піддають ся під власть кримского хана і виправили орґію; на пяних і сонних напали Черкеси і вирізали всїх до ноги.
