Царство те заваджало захланним Ассурам і они закладали під єго границями воєинні кольонїї, зложені з полонників, так на пр. одну з них поселили они недалеко західних склонів гори Mazios (Массіс, вірменьска назва Арарату). Граничари ті підняли в р. 883. перед Хр. бунт против Ассурнасірпаля; а в р. 855. прийшло вже і до тої довговічної борби Ассура з царством Урарту, що вела ся аж до нападу Саків і Мидів на Асирію. Аляродийцї були для Нінївеї грізні через союзи з сусїдними (західними) войовничими племенами Мосохів, Товелів і Команів. З тих причин і догадую ся, що іменно під границї Урарту і під бік тих племен розсаджували Асиряне полонених жидів. То і приневолило — здає ся менї — Картвелів [запертих кольонїями тими від полудня, а в части і від полудневого заходу] поглядїти собі супокійнїйшої вітчини. Цар Менуа[1] робив вже в початку VI в. перед Хр. воєнні екскурзиї за Араксес і мусїв там найти пригожі, а мало заселені простори, коли сто лїт пізнїйше царство Урарту в околї озера Ван щезає, а на берегах Кури починає виринати якесь нове, котре пізнїйше Іверією назвали.
Алеж бо і в Арменїї значна часть імен власних дасть ся пояснити і зрозуміти при помочи язика ґрузийского. Таке, бодай, доказує знаменитий Klerk[2], а росийский учений Чубі-
