Сторінка:Корнило Устиянович. Кавказ. Етноґрафічно-історична розвідка (Львів, 1902).pdf/94

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

бів, а до того союза приступають іногдї ще й верховинцї Кавказа.

Весь той час аж до р. 737 віддихала Іверія свобіднїйше — хоть і була підвласною царській Візантиї. Того року Араби завоєвали Даґестан, покорили Хозарів і устремили на Іверію жадне своє око.

В р. 781 сходить над Курою »півмісяць« кріваво. Війна заскочила підкавказкі землї — всьо паде ниць перед ворогами. Царі утїкають — наступає напад по нападї — руіна за руіною… 851 димить ся згарищем Тіфліс — весь край від моря до моря стогне під розбоями Сельджуків баґдадського калїфа.

Чорною паполомою укрилась тодї нещасна Іверія і рвала на собі з розпуку волося; бо власні єї сини терновим вінцем єї увінчали, бючи ся (888.) під шаблями та кінджалами ворогів між собою… Осіти вирікають ся (931) Христа і пристають до грабіжників і лупіїв Грузиї… візантийский Василь, »болгаробойєм« званий (1021–1027) лютими війнами розграблює піднявшу ся Абхазию і 200.000 люда ослїплює, або убиває. Іверія бачить те і плаче; а єї жде ще більше нещастє; ганьба і зневага… син єї Баґрат IV (1027–1072) обезсилений християнською Візантією гне шию під ярмо Сельджука і цїлує єго кріваву руку; а добрий Георгій (1072–1089) іде аж в той Іспаган лизати побідинку ноги.

Сором, темний сором облив заковану Грузию… і потрясла она своїми кайданами і розір-