вала. На єї престолї сїдає сьвятий, побідоносний великий Давид III, цар »обновитель«. Та не сидїв же він, а ходив від краю до краю своєї нещасної землї, взиваючи люд свій до борьби. Він здобув і визволив Тифлїс і Грузию з чотирехсотлїтної неволї, прогнав Сельджуків і поклав у подолок вітчинї своїй ключі кавказких воріт на Даряли. І заплакала она радісними вдячними слезами, а ті слези змили всю кров, що від віків ржавіла на горестній земли і під чародїйним берлом свободи поповставали з тисячних попелищ і розвалів у винограднім садочку сел, многолюдні міста а по містах тих, а по тих селах — над веселими ріками, над розкошними садами прекрасні сьвятинї Бога — а по горах високих, по зворах глубоких благодїйні монастирі тихі пустельнї молитвенників хриситиянських.
По нїм наступила і панувала (від р. 1184 до 1212) преславна, велика цариця Тамара.
Она побиває напастливих Ормян, потім Турків і Перзів — покоряє під власть свою Аллан і Сванетів і проповідує між ними на ново віру Христову. Она не забуває нїчого. Она є всюди і занимає ся всїм тай не минає нї одного кутика своєї землї — від моря до моря, від Аракса аж по головний хребет Кавказа. Всї єї бачили, всї єї знали. Она так собою заповнила всю память народів Кавказа, що нинї — по сїмох віках — кого лиш тільки запитаєш: хто се або то зробив, поставив, відновив, украсив,
