Такої будучности не віщували собі царики Картвельських племен. Они отямились і почали оглядати ся за помочию.
Доки ще над Цареградом сияли хрести, надїяли ся кавказкі християни на поміч західної Европи, а надії сї плекали в них потомки тих рицарів третого хрестового походу, котрі посваривши ся в р. 1189 від Антіохією з імператором грецким о те, що не хотїв їм дати на поворот в Европу кораблїв, числом кількадесяти тисяч враз з женами і дїтьми наважили дістати ся в свояси восточним берегом Чорного моря та присстали ся — по дорозї — в землях і при дворі сьвітлої царицї Тамари. Від них переняла Грузия наслїдні еріставства т. є. староства, поєдинки на судах і дещо инше в февдальних устройств і звичаїв запада, а традициї їх звертали думки і надії Картвельцїв до Цареграда і до апостольского Рима.
Однак відколи Рим та Европа дали упасти Цареградови, надїя ся і туга звернули ся в инший бік а іменно на Русь.
З давен-давна були між старою київскою Русию а кавказкими племенами торговельні зносини. Та Русь плавала (943) по Каспійському мори і грабила перзидське побереже, іменно Дель, Дейлан, Табарістан, »землю нафтяну« і Абесґун — доходила навіть до самого Адербейджана.
Якась судьбова сила тягнула ту сївер і юг к собі, хоть і віддрулювала їх часто від себе.
