Сторінка:Коротка Исторія Руси Стефана Качалы (1886).pdf/108

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 99 —

всякому природному ходови рѣчей и умовлени̂ на переко̂ръ всѣхъ правъ историчного розвитку.

Усмиривши Козако̂въ вертає Потоцкій до Нѣжина, до своихъ до̂бръ, покарати бунто̂внико̂въ хлопо̂въ. Ко̂лька днѣвъ продовжавъ екзекуцію. Русины казали Потоцкому: „Скоро панъ гетьманъ хоче глядѣти винныхъ, то мусить усѣхъ Русино̂въ на Палъ повбивати“! Переѣзджаючи черезъ Кієвъ, казавъ Потоцкій вбити на ко̂лъ полковника Кизиму вразъ зъ сыномъ. Павлюка, Томиленка и Ивана Злого зъ двома товаришами, скованыхъ во̂дставлено до Варшавы и покарано смертю, не зважаючи на горячи̂ просьбы Кисѣля, що бъ имъ даровано житє. „Вони по̂ддалися доброво̂льно“, казавъ во̂нъ, „я запоручився за Рѣчь Посполиту, що ихъ не покарають. Коли ихъ покараєте, цѣлый Украиньско-рускій наро̂дъ вже нѣколи не повѣрить нѣ менѣ, нѣ Полякамъ“. Але єго заступництво не помогло нѣчого, Павлюка страчено.

По̂сля сего постановивъ Варшавскій соймъ 1638 р. знищити всѣ права и привилеѣ, яки̂ ще мали Козаки а ихъ самыхъ примусити до панщины и до уніи. Заразомъ постановлено заволодѣти самымъ Запорожемъ, завести тамъ посто̂йну сторожу, що не допускала бъ Украиньско-рускому народови втѣкати тамтуды, знищити морски̂ походы и въ зародѣ здушувати невдоволенє Украинскихъ Русино̂въ. Що до реєстровцѣвъ постановлено во̂ддати имъ сторожу Днѣпровыхъ бродо̂въ и поставити ихъ зо̂всѣмъ по̂дъ власть коронного гетьмана, що мавъ за ними пильно черезъ умысного свого комісаря наглядати и т. д.

Комісарѣ прибули на Украину, заприсягли, якъ звычайно, Козако̂въ: „слухати польского уряду, не ходити на море, не сходитися на „Чорну раду“, (всенародне вѣче) нѣкого не пріймати до свого товариства. Два полки Чигириньскій и Бѣлоцерковскій выправлено по̂дъ комендою комісарского полковника Мѣлецкого на Запороже, выганяти зъ во̂дтамъ усѣхъ втѣкачѣвъ, а зъ Запорожа утворити лише польску пограничну сторожу.

Тымчасомъ займають польски̂ во̂йска и лѣве Днѣпрове побереже и неполюдяному обходяться съ тамошними Русинами. Всюды сторчать шибеницѣ и колы. Народъ гурмою втѣкає во̂дъ угнѣту и кривды до Московского царства, де Русинамъ до̂ставалося до волѣ землѣ на поселенє. Инши̂ по давному втѣкають въ Сѣчь.