Подо̂лє съ Каменцемъ, всю правобережну Украину, належну доси до Польщи а кро̂мъ того ще мала ро̂къ-ро̂чно платити Турціи 22.000 черво̂нцѣвъ. Поляки зъобовязалися вывести зъ Украины всѣ свои во̂йска, опустити Бѣлу-Церкву и други̂ крѣпости и признати цѣлый сей край козацкою власностею по̂дъ турецкою опѣкою.
Такимъ чиномъ сповнилася перша часточка Дорошенковыхъ замысло̂въ, але другои половины, вызволу Украины съ турецкого подданьства за російскою подмогою, годѣ було осягнути за для того, що жаденъ зъ гетьмано̂въ не хотѣвъ зречися, а на во̂дворо̂ть, кождый хотѣвъ бути гетьманомъ цѣлои Украины-Руси.
За сей часъ роздумалися Поляки. Соймъ не хотѣвъ затвердити Бучацкои умовы а польски̂ во̂йска по̂дъ проводомъ коронного гетьмана Яна Собѣского выступили проти Турко̂въ. Самъ король хотѣвъ вести войско, але въ дорозѣ захорѣвъ и умеръ у Львовѣ 10. падолиста 1673 р. Заразъ другого дня побивъ Собѣскій сильно Турко̂въ по̂дъ Хотиномъ, однакъ до̂знавшись, що король умеръ, не ко̂нчавъ войны а вернувъ до Варшавы, де єго выбрали королемъ 1674 р.
Теперь вважає собѣ Собѣскій за повинно̂сть ко̂нчити во̂йну. Правда, єго блискучи̂ побѣды охоронили Польщу во̂дъ повного пониженя, але всѣ польски̂ змаганя не годни̂ були назадъ вже повернути утраченого Подо̂ля. Турки сильно боронили своихъ добутко̂въ а головна сила — Козацтво, не була по сторонѣ Собѣского. Султанъ зновъ заволодѣвъ Хотиномъ и запускався ажь по самъ Льво̂въ. Зновъ зроблено умову и Турція задержала Подо̂лє и Украину.
Дорощенко зрозумѣвъ, що всѣ єго рахубы були хибни̂. Туркамъ и въ думцѣ не була єдно̂сть Украины-Руси а во̂нъ ставши султаньскимъ по̂дданымъ, мусивъ першій выдержати удары бісурманьскихъ ворого̂въ. И силы єго слабли, наро̂дъ переселявся за Днѣпро и правый берегъ чимъ разъ пустошѣвъ и стававъ безлюднѣйшимъ. Оба гетьманы — и Дорошенко и Ханенко, мали володѣти лише дро̂бными останками Украиньского народу. Дорошенко звертається зновъ до Росіянъ съ просьбою приняти єго до себе, але не по̂дъ иншими нѣ жь давнѣйше умовами, се бъ то єдности и самоуправы Украины-Руси. Зъ другого боку не перестававъ и Само̂йловичь копати яму по̂дъ
