Сторінка:Коротка Исторія Руси Стефана Качалы (1886).pdf/138

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 129 —

съ Татарами, лише вони одни̂ знали всѣ татарски̂ хитрощѣ. Тому то выбираючись по̂дъ Вѣдень, загадавъ зорганізувати для себе козацкій во̂ддѣлъ и не важився навѣть Турко̂въ нападати, доки не прибули Козаки. Щобъ зо̂всѣмъ выхо̂снувати Козако̂въ, признає ихъ Собѣскій справдешними Козаками, обѣцює плату, во̂ддає прово̂дъ надъ ними Куницкому зъ гетьманьскимъ титуломъ и указує имъ яко легко добычу Волощину и Буджацки̂ степы, зъ во̂дки Татаре що лише по̂шли по̂дъ Вѣдень. Похо̂дъ Куницкого не вдався, за що єго сами̂ Козаки покарали смертю.

Въ грудню 1683 р. вернувъ Собѣскій съ по̂дъ Вѣдня и заразъ ставъ ладитися до новои турецкои во̂йны.

Не звертаючи уваги на до̂знаный заво̂дъ, занявся Собѣскій щиро, що бъ наново утворити козацке во̂йско, зависиме во̂дъ Рѣчи-Посполитои, бо воно було доконечне до вдалыхъ воєнъ съ Турками. Знавъ во̂нъ дуже добре змаганя Украиньско-руского народу, єго заступнико̂въ Козако̂въ, тому й зрозумѣвъ такожь, що єдинымъ способомъ змо̂цнити Козако̂въ було бъ те, коли бъ єму вдалось прикликати наро̂дъ назадъ до заселеня сего краю. И наро̂дъ такожь не мо̂гъ повертати безъ певнои забезпеки, що надъ нимъ зновъ не запанують паны, що козацки̂ права, особиста воля и поземельна власно̂сть на всѣхъ розшириться. Сповненє зновъ такихъ бажань злучене було зъ великими перепонами. Кольонізація, хочь бы найспо̂рнѣйша, потребує довшого часу а козацкого во̂йска потребувавъ король заразъ. Тяжко було и надѣятися, що бъ шляхта згодилась на поновленє Козацтва, бо зъ нимъ вела вѣчну боротьбу на житє и смерть. На останку Украиньско-рускій наро̂дъ не довѣрювавъ уже Полякамъ и ледви можна було придумати таку обезпеку, яка бъ змогла зломити недовѣрє народу по такъ го̂ркихъ досвѣдахъ.

Однако, не зважавши на выказани̂ трудности, вдалось королеви бодай въ части выповнити свои намѣры.

Въ 1684 р. выдає во̂нъ універзалъ. Симъ універзаломъ уступає Козакамъ на поселенє зе́млѣ призначени̂ вже на вѣчну пустку и лише зъ имени буцѣмъ приналежни̂ Польщѣ, именно зе́млѣ во̂дъ Тясмина и Тыкича до границъ Кієвского Полѣся. На сей разъ не противиться шляхта королеви, надѣючись сильнои и дешевои козацкои по̂дмоги въ турецкихъ во̂йнахъ. Однакъ