Двохъ знаменитыхъ тодѣшнихъ людей, кн. Михайло Чорторыйскій и Августъ Чорторыйскій, задумують переиначити свою бѣдну во̂тчину и бажають завести въ нѣй наслѣдныхъ а не выборовыхъ королѣвъ и починають по троха приготовленя до сего, надѣючися по̂дмоги Петербурского двора. Польща впала вже такъ низько, Поляки перестали вѣрити въ власни̂ силы, що безъ постороннои подмоги годѣ й було роздумувати про яки̂ не будь реформы. Тому то партія Чорторыйскихъ звертається до царицѣ Катерины II. и просить єѣ, прислати имъ російске во̂йско, чого вона не во̂дмовила. На выборово̂мъ соймѣ 1764 р., по̂сля волѣ Петербурского двора, выбрано королемъ Станислава Августа Понятовского.
А мѣжь тымъ дисідентска справа не перестає мучити Польщи. Не зважаючи на втрату схо̂днои Украины въ XVII. столѣтю, намагає польске духовеньство всѣми силами и способами навернути православныхъ Русино̂въ захо̂днои Украины на унію або и на латиньство. Способо̂въ уживають такихъ самыхъ, що й давнѣйше. Тому то не устають жалобы руского духовеньства. Въ 1765 р. рускій єпископъ Кониській каже королеви Станиславови Августови въ Варшавѣ: „Одинокій грѣхъ, якій намъ закидають, се наша вѣра… Насъ христіянъ кривдять христіяне. Зачиняють наши̂ церкви, де Христа прославляють, а во̂дчиняють жидовски̂ бо̂жницѣ, де Христа зневажають“.
Во̂дъ часу Петра I. російски̂ вплывы на Польщу заєдно бо̂льшають. Тому то православни̂ Русины съ Польщи починають все частѣйше и частѣйше звертатися до російского уряду, жалуючись на релігійни̂ свои кривды.
По коронаціи Станислава Августа посолъ Петербурскій и Берліньскій обявляють польскому соймови домаганя своихъ дворо̂въ, именно: що бъ всѣ дисіденты въ Польщѣ мали волю своєи вѣры, що бъ допускали ихъ до всѣхъ посадъ и урядо̂въ, що бъ православни̂ єпископы мали право засѣдати въ польско̂мъ сенатѣ на ро̂внѣ зъ латиньскими біскупами. Король Станиславъ Августъ признававъ, що дисіденты, се бъ то православни̂ и протестанты, зо̂всѣмъ мають справедливо̂сть за собою до ро̂вныхъ правъ съ католиками (латинниками). Годѣ вѣрити, що бъ такъ справедливи̂ домаганя мо̂гъ соймъ во̂дкинути а се тымъ бо̂льше, що бодай соймови̂ постановы письменни̂, до 1717 р. по бо̂льшо̂й части були користни̂ для дисіденто̂въ и кождый
